Uriah Heep - Abominog (1982)

Цей альбом став точкою, де класичні британські хард-рок динозаври 70-х відчайдушно намагалися не вимерти, а вписатися в агресивний, швидкий і металевий ритм нової епохи.

На момент 1981 року від класичного «золотого» Uriah Heep залишився буквально один гітарист Мік Бокс (Mick Box). Кен Хенслі (головний автор пісень і фірмового звучання органа Hammond) зі скандалом пішов, вокалісти змінювалися, гурт фактично розпався і був списаний усіма критиками на смітник історії.

Мік Бокс зібрав формацію з нуля: запросив вокаліста Пітера Голбі (Peter Goalby) та колишніх учасників Whitesnake — басиста Боба Дейслі й барабанщика Лі Керслейка. У новому складі майже не лишилося людей, які створювали July Morning чи Easy Livin', але саме ця свіжа кров повернула команду до життя.

Abominog — це свідомий і радикальний поворот від пишного прогресивного хард-року 70-х у бік NWOBHM (Нової хвилі британського хеві-металу) та американського комерційного радіо-року. Органні пасажі замінили на щільні синтезатори, темп підняли, звук гітар зробили сухим і кусючим, а вокал Голбі додав гурту типової для 80-х стадіонної патетики.

Альбом звучить не як продовження старої спадщини, а як спроба боротися на одному полі з молодими Def Leppard, Saxon та Iron Maiden.

• «On the Rebound» — це кавер на поп-хіт: Ця річ не була написана гуртом, а переграна пісня американського виконавця Расса Балларда (Russ Ballard). Uriah Heep взяли поп-рокову композицію, накрутили на неї важкі гітари, зробили з неї забійний трек і зняли відео, яке навіть потрапило в ротацію щойно запущеного MTV.

• Назва Abominog — це вигадане окультне ім'я, а обкладинка із зубастим червоним демоном стала однією з найвпізнаваніших у металі 80-х. Її намалював художник Боб Де Гроот за мотивами малюнка на поштівці, яку Бокс випадково побачив в Іспанії. Образ вийшов настільки металевим, що американські супермаркети іноді відмовлялися виставляти платівку у відкритий продаж через «сатанізм».

• Усі пророкували гурту забуття, але Abominog несподівано став їхнім найбільшим комерційним успіхом у США за багато років. Журнал Kerrang! навіть назвав його «найбільш зрілим та важливим альбомом у кар'єрі гурту».